Коли поруч — людина, яка пережила немислиме, ми часто не знаємо, що сказати. Як не ранити ще більше? Як бути поруч, не ламаючи кордонів? Про це говорили на психологічному вебінарі з лікарем-психологом Ганною Молдован.
Не вживаємо слово «полонений». Коректно:
• «людина, яка пережила полон»
• «людина з досвідом полону»
• «звільнена з полону»
Наслідки полону і тортур:
Фізичні (видимі): шрами, синці, ушкодження кісток, ампутації, черепно-мозкові травми, пошкодження зубів, інфекції, вагітність внаслідок зґвалтування, ураження геніталій.
Фізичні (хронічні): неврологія, хвороби ШКТ, нирок, легень, діабет, онкологія, туберкульоз, артрити, дерматологія, фіброміома, хронічні болі.
Психологічні: втрата бази довіри, сприйняття часу, відчуття кордонів, уникаюча поведінка, депресія, ПТСР, дисоціація, деперсоналізація, дереалізація, когнітивні порушення, суїцидальні наміри, самоушкодження, залежності.
Соціальні й духовні: ізоляція, конфлікти в родині, втрата стосунків, сумніви у вірі.
Специфічні реакції:
•Дилема вибору: страх помилки.
•Парадокс контролю: потреба контролювати, але нетерпимість до зовнішнього контролю.
•Парадокс зв’язку: одночасна потреба в близькості й уникання контакту.
•Парадокс болю: уникання лікування, робота з тілом — тригер.
•Сором і втрата гідності: особливо в медичному середовищі.
Що варто:
Поважати досвід, дотримуватись кордонів, пояснювати зміни, давати право вибору, проявляти емпатію, визнавати, що не можемо до кінця зрозуміти їх досвід.
Що не варто:
Не торкатися, не розпитувати «з цікавості», не героїзувати, не жаліти, не змінювати план без попередження, не знецінювати досвід, не порушувати автономію.
Підтримка — це не розпитування, а присутність.
Захід відбувається в межах проєкту «Жінки. Мир. Безпека: місцеві потреби – місцеві рішення», який реалізується Українським Жіночим Фондом за підтримки Королівства Нідерланди.